Обіцянки щодо скорочення державного апарату в Україні перетворилися на своєрідну традицію, що часто зустрічається зі скепсисом. Недавня заява прем’єр-міністра Сергія Корецького про оптимізацію управлінської системи, яка передбачає скорочення 4 тисяч посад та зменшення на 18% кількості заступників міністрів, викликала питання щодо її реального впливу, адже подібні наміри неодноразово декларували й попередники.
Скорочення чи лише вакансії?
Експерти наголошують, що проанонсовані прем’єром скорочення стосуються переважно вакантних посад – тобто тих, що фінансуються, але не зайняті. Директор Українського інституту політики Руслан Бортник пояснює, що 20% і більше вакансій є звичайним діапазоном, і “скорочення на пустоту” не відображає справжньої оптимізації. За його словами, реальне зменшення чиновницького апарату має починатися з кардинального перегляду функцій уряду та чіткого розмежування завдань між Кабінетом міністрів, місцевими органами влади та іншими інституціями.
Видатки та історичний досвід
Попри заяви про скорочення, існують питання щодо бюджетних витрат. Голова Комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики Ніна Южаніна зазначила, що проєкт Держбюджету на 2027 рік передбачає збільшення фонду оплати праці лише по міністерствах та відомствах приблизно на 24 млрд грн порівняно з 2026 роком, що викликає сумніви щодо кінцевого ефекту оптимізації.
- Загальна чисельність працівників держорганів у квітні 2026 року становила 165,8 тис. осіб.
- Середня заробітна плата працівників апаратів центрального рівня сягала 60,7 тис. грн.
- Починаючи з Концепції адміністративної реформи 1998 року, всі спроби оптимізувати державний апарат (за Кучми, Ющенка, Януковича) не призводили до його скорочення, а частіше — до появи нових відомств та розширення штатів.
Феномен “державної гідри”
Системна проблема полягає в тому, що державний апарат виявляється надзвичайно стійким до “скорочень”. Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик порівнює його з гідрою: на місці одного закритого відомства часто з’являються дві нові служби чи агенції. Більше того, скорочені держслужбовці нерідко не зникають із системи, а переходять у “екосистеми” державних підприємств або афілійованих установ, які також фінансуються з державного бюджету. Таким чином, кількість утриманців бюджету може навіть збільшуватися, незважаючи на офіційне зменшення чиновницького складу.
Для ефективної оптимізації необхідний перегляд не лише штатного розпису, а й функціоналу кожної посади та структури, а також запровадження нових підходів до підбору й оцінки управлінців.
Незважаючи на десятиліття реформ та численні обіцянки, Україні досі не вдалося створити ефективну та компактну модель державного управління. Проблема роздутих штатів залишається актуальною, оскільки системні недоліки та адаптивність апарату нівелюють спроби поверхневих скорочень.