Славний ювілей відзначив Закревський Віктор Олександрович.
Співробітники КУ » Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальної допомоги) Приморського району міста Одеси» поздоровили ювіляра й його дружину Ірину Вікторівну.
Також взяли бліц-інтерв’ю.
Ювіляр відповів, що ніяких особливих відчуттів, крім подолання вікового рубежу, в цей день не відчув — все як має бути.
Він називає себе не корінним, але потомственим одеситом не пізніше 1850 року — його батько, дід, прадід народжені в Одесі.
Рід Закревських має декілька професійних династій. Дядько по батьківській лінії, Михайло Іванович Закревський, був механіком французьких літаків «Ньюпорт» й » Фарман», він, на превеликій жаль, розбився в Вінницької області. Другий дядько, Петро Іванович Закревський ходив старшим механіком у закордонні плавання.
Віктор Олександрович закінчив в 1951 році Одеський технікум вимірювальних приладів. Потім закінчив Казанське вище авіаційне технічне училище дальній авіації.
Віктор Олександрович активно займався ще в технікумі греблею, не зважаючи на ріст 165 см, мав перший розряд з баскетболу, третий — з волейболу й перший з пінгпонгу. Про себе каже, що був все життя дуже рухливим.
Проходив службу в Виборзі, Рязані, Костромі й інших містах. В подальшому в 1967 році працював в КБ «Кінообладнення» по освітлюванню телестудії «Останкіно».
В 1957-1965 роках працював інженером одеської «Пищепромавтоматиці».
Саме тут познайомився з Іриною Викторівною, яка, до речі, була старшим інженером. В 1958 році вони одружилися. Робота в цукровій промисловості надала можливість, крім професійного досвіду, ще й можливість побачити українські міста: Кобиляки, Полтаву, Вінницю та багато інших. Подружжя разом 64 роки, купило автівку в 1974 році й подорожувало не тільки рідною країною, але виїжджало за кордон. Так, в 1978 році їздили автівкою в Німеччину, були в Дрездені. Колега по роботі попросив відвезти посилку його сину в Потсдам. Трохі блукали через те, що на шосе не було вказників. Але завдяки Ірині Вікторівні все з’ясувалося. Вона знає добре німецьку, взяла перше місце в конкурсі перекладачів «Вечірньої Одеси» з перекладу на німецьку й з німецької. Ірина Вікторівна так занурена в німецьку, що, навіть, бачила сни на німецькій. В Німеччині в подружжя багато друзів. Крім того, Ірина Вікторівна знає на побутовому рівні англійську, а з французькою трохі гірше, але також непогано розуміється.
Подружжя разом склало карту подорожей за своїми мандрівками.
На питання чи не сварилися, відповіли, що завжди вміли домовлятися поміж собою — «так має бути», а хвилини примирення були найкращими.
Молодим подружжя бажає оптимізму, любові до роботи, не бути ледачими, намагатися заробити руками й головою.
Секрет довголіття, зі слів Віктора Олександровича, заключається в помірному занятті спортом без суперництва, яке приводить до перенавантаження, й надмірного тренування до вигорання.
Отже, перед нами була людина щаслива своїм наповненим життям, своєю дружньою родиною — секрети прості й корисні.
Дякуємо за відвертість. Поздоровляємо ювіляра Віктора Олександровича, бажаємо йому й його дружині Ірині Вікторівні здоров’я й мирного неба над головою.
В домівці на Дворянській, де з 27.07.1927 року побудовано один з перших кооперативів, було 46 печей для опалювання, на сьогодні майже всі демонтовані, залишилося 4 печі й один камін. Поділимося враженнями від тепла білого кольору кахлю, його неймовірного домашнього затишку, суто дворянської вишуканості: це був дуже щирий дарунок нам от ювіляра дозволити підійти, доторкнутися, погрітися.
Ще треба відмітити неперевершене почуття гумору Віктора Олександровича. Він назвав своєю головною рисою хронічну хворобу, «лінь махрову», але мав рацію, бо він завжди відкидає зайве як дуже системна й відповідальна людина вміє розставляти пріоритети, залишаючи час на відпочинок й дозвілля.
Марія Фетісова, член НСЖУ
