Фото: Ukrainian Diving Federation
Український тандем Олексія Середи та Марка Гриценка вкотре довів, що у стрибках у воду вище за нас – тільки небо і китайці. Взявши «срібло» суперфіналу Кубка світу (що проходив у перші дні травня в Пекіні), наші спортсмени впритул наблизилися до лідерів із Піднебесної, змусивши світову спортивну спільноту вчергове заговорити про «український феномен». Поки конкуренти з Мексики та Австралії ризикували й помилялися, наші хлопці продемонстрували залізну витримку та майже бездоганну техніку, підтвердивши свій статус у світовій еліті.
Про те, як вдається зберігати ідеальну синхронність, коли під тобою десятиметрова безодня, та чому на табло краще не дивитися до останнього раунду, 16-річний киянин Марк Гриценко розповів в інтерв’ю журналісту Коротко про.
Мексиканці помилилися, а ми з Олексієм – ні
– Марку, «срібло» суперфіналу Кубка світу – що означає для вас це досягнення?
– Для нас це гарний показник. Ми пропустили поперед себе лише китайців, із якими поки не конкуруємо. Але, я думаю, з часом будемо. Чи були раді? Так, звісно, це «срібло» суперфіналу. Тут потрапити на п’єдестал – це дуже гарний результат, що ми з Олексієм і зробили.
– Змагання цього разу були досить напруженими для вас? Не все складалося, як хотілося? Допомогли стрибки вищої складності?
– Ну, я можу сказати, що вони нам не так вже й сильно допомогли. Завоювати медалі допомогло те, що мексиканці помилилися. Ми ж з Олексієм не помилилися. Ми виконали всі свої стрибки. Може, десь можна було краще, але загалом ми зробили все дуже і дуже добре.
– Ви з Олексієм змагалися і в одиночці. Проте там не вдалося поборотися за медалі. Чому так? Чого, на вашу думку, вам зараз не вистачило, щоб зачепитися за нагороди?
– Так, ми з Олексієм змагалися в такій дисципліні, як «хед-ту-хед», на Кубках світу це нова програма. І, знаєте, тут як пощастить – на кого ти потрапиш. Я потрапив на мексиканця, у якого в програмі є коефіцієнт складності 4,1. Лише один атлет з усіх учасників змагань робить настільки складний стрибок. І я вважаю, що мені просто не пощастило з жеребкуванням. Але я виконав усі свої стрибки добре, задоволений собою і не бачу в собі ніякої провини. Хоч я і не потрапив до півфіналу, але задоволений. Зміг створити цьому мексиканцю дуже гарну конкуренцію.
Я працюватиму і надалі. Навіть якщо суперник ставить проти тебе складні стрибки, ти все одно можеш конкурувати з ним і показувати, що коефіцієнт 4,1 – це не завжди стабільно. Я ж зробив три стрибки стабільно.
– Кому присвячуєте свою срібну медаль?
– Присвячую її воїнам, які нас оберігають, які за нас воюють, – Україні. А ще я хочу подякувати нашому президенту федерації Ігорю Лисову, йому ця медаль також присвячується. Якби не він, у нас не було б жодних умов, щоб тренуватися і показувати результати.
– Які цілі ставите перед собою на майбутнє?
– На черзі у нас чемпіонат Європи та юнацький чемпіонат світу. На ЧЄ я стрибатиму ті ж самі дисципліни. Ставлю завдання – гарний виступ.
У тандемі з Олексієм Середою (ліворуч) Марк Гриценко регулярно опиняється на п’єдесталах. Фото: Ukrainian Diving Federation
У нас по 6 стрибків, після 5-го намагаюся не дивитися на табло
– Ви стрибаєте з досить великої висоти. 10 метрів для звичайної людини – це дуже високо. Чи не страшно? Які емоції відчуваєте в цей момент?
– Знаєте, коли я вперше в житті піднімався на вишку в 10 метрів і став на край, я не уявляв, як спортсмени високого класу виконують звідси настільки складні стрибки. Але згодом почав стрибати більше. І зараз я вже підходжу і думаю тільки про те, як виконати елемент гарно. Якщо раніше я думав: «Як би зробити так, щоб не розбитися» (це я пожартував, але приблизно так воно і було), то тепер усе інакше.
– Які думки в голові перед тим, як здійснити стрибок?
– Зараз уже ніяких. На змаганнях і на тренуваннях я просто хочу показати те, що вмію. Якщо на тренуваннях ти стрибаєш гарно, то і на змаганнях буде так само.
– Як боретеся з емоціями у відповідальні хвилини, коли розумієте, що від стрибка залежить доля медалей?
– Я намагаюся не дивитися на табло. У нас по 6 стрибків. Особливо після 5-го раунду намагаюся не дивитися. Бо коли бачу – розумію: «Блін, ми йдемо третіми або четвертими», це дуже тригерить. Намагаюся просто робити свої спроби так, як я вмію.
– Ви з Олексієм працюєте в парі. Ваші виступи виглядають неймовірно синхронно. Завдяки чому досягається такий рівень ідеальної взаємодії?
– Ми з Олексієм щодня стрибаємо разом. Працюємо над технікою, над синхроном – над усім цим ми працюємо, тому так і виходить.
– Ви різні за характером? Хто більш емоційний?
– Щодо стрибків, ми з Олексієм однакові за характером. Можемо пожартувати під час змагань. Ставимося до всього нормально, з певним гумором. Ми не зациклюємося на тому, щоб починати хвилюватися. Нам це не потрібно.
– Що найважче у вашому виді спорту? Наскільки жорстким є режим?
– У нашому виді спорту все важке – від підготовки до конкуренції. Все.
– Ваші виступи завжди виглядають легкими. Проте що залишається за кадром?
– За кадром залишається наша праця. Ми завжди працюємо задля результату. Якби не працювали, то й медалей не було б.
Дивовижна синхронність пари – результат щоденних тренувань. Фото: Ukrainian Diving Federation
Спортом у вільний час не займаюся
– Чим любите займатися у вільний час?
– Спортом – ні (посміхається). А ось погуляти з друзями – це так.
– Що для вас ідеальний день?
– Якщо не брати до уваги тренування: прокинувся, поснідав, пішов кудись погуляв, а ввечері пограв у комп’ютерні ігри – і все.
– Чи є улюблені ігри?
– Так, я люблю Counter-Strike. Це, напевно, єдина гра, яка мені дійсно подобається.
– Якби не стрибки у воду, що б обрали в житті?
– Я вже стільки років у цьому спорті, що не уявляю себе десь в іншому місці. Одразу він мені чомусь так приглянувся, і так пощастило, що в мене все так склалося.
– Ви в житті інтроверт чи екстраверт?
– Екстраверт на всі 100%.
– Що вас мотивує та надихає зараз?
– Те, що я показую гарні результати. Те, що мені це вдається. І те, що я в індивідуальній програмі програв іменитому спортсмену на дуже маленьку суму балів – це надихає ще більше. З’являється така трішечки спортивна злість і відчуття: «Дайте мені ще один рік – і я вам усім покажу!». Ось так.