
Напередодні Дня Незалежності політолог, голова Центру «Пента» Володимир Фесенко поділився своїм поглядом на еволюцію української влади. Він проаналізував ключові трансформації політичного ландшафту, виклики “нових облич” та майбутні лінії протистояння в українському суспільстві.
Еволюція української політики
Українська політика зазнала кардинальних змін за 35 років. У 90-х роках вона була зосереджена на боротьбі між суверен-комуністами, чистими комуністами та націонал-демократами, де перемогла радянська номенклатура. З початку 2000-х до 2014 року ключовою стала боротьба за геополітичний вектор (Захід чи Росія), що призвело до Помаранчевої революції та Революції Гідності.

Після 2014 року тривала боротьба з проросійським табором та між постмайданними елітами, викликаючи системну недовіру і призвівши до перемоги Володимира Зеленського у 2019 році. Наразі формуються паростки нової української політики з чітко окресленими векторами:
- Пріоритет безпеки: активно підтримуватиме прихід військових до влади (потенційні партії Залужного, Буданова, Білецького).
- Пріоритет економічного розвитку: акцентуватиме на відновленні та зростанні, не заперечуючи безпекові аспекти.
Цей вибір між безпекою та економічним розвитком стане головною віссю протистояння після завершення війни.
Зміна поколінь та нові обличчя
Зміна поколінь у владі відбувається поступово. Хоча такі фігури, як Михайло Федоров, що уособлюють “чисто незалежну Україну” та цифровізацію, є символами майбутнього, їхнє масове представництво очікується після 2035 року. Сьогодні ж у владу активно приходить покоління Зеленського, Залужного та інших, хто має бойовий досвід з 2014 року (вік 40-50 років), а також технократи й антикризові менеджери (наприклад, Шмигаль).

Розчарування українців у “нових обличчях” пояснюється завищеними очікуваннями та тим, що новачки швидко переймають старі звички своїх попередників. Водночас, з’являються й нові форми популізму, зокрема “популісти нового типу” з антивоєнною складовою (Олексій Гончаренко) або соціального популізму з технократичною основою (мер Харкова Ігор Терехов), а також потенційні “шоу-популісти”.
Боротьба з корупцією та зовнішній вплив
Фесенко вважає, що корупцію як явище можна подолати. Цифровізація фінансового обліку, посилення фінансового моніторингу та системний контроль за незаконним збагаченням можуть суттєво зменшити масштаби готівкової корупції. Що стосується поділу на “схід-захід”, то після 2022 року він практично зник, хоча регіональні відмінності в електоральних симпатіях можуть зберігатися. Зовнішній вплив на українську політику змінився: психологічна залежність відійшла, натомість домінує інституційний вплив Європейського Союзу, що формує законодавство та державну політику.
Новий погляд на мотивацію та державництво
Мотивація йти в політику трансформується. Хоча прагнення до змін і статус залишаються рушійними, чинник грошей втрачає свою привабливість. Великі гроші тепер переважно у бізнесі, а не в політиці, де зросли ризики, а державні зарплати відносно невеликі. Статус публічної особи (ПЕПа) накладає пожиттєві фінансові обмеження та посилений контроль, що відлякує багатьох від державних посад, пояснюючи масові відмови від депутатських мандатів.

Сучасний політик-державник, за словами Фесенка, – це прагматична людина, яка успішно поєднує власні інтереси з державними, демонструючи стратегічне мислення, моральні якості та не схильність до корупції, адже чистих альтруїстів у політиці майже не існує.
Українська політика стоїть на порозі глибоких змін, де війна, технологічний прогрес та фінансовий контроль переформатовують її сутність. Майбутнє політичне поле визначиться вибором між безпекою та економічним розвитком, а нова якість влади залежатиме від здатності поєднувати особисті амбіції з інтересами держави на тлі прозорості та зменшення корупції.





Прокомментируйте