Фото: uww.org
Для 19-річної Марії Єфремової з Бахмута завойоване «золото» чемпіонату Європи стало не просто успішним дорослим дебютом, а особистою перемогою над усіма життєвими труднощами, з якими довелося зіткнутися за останні роки. У ваговій категорії до 53 кілограмів українській спортсменці не було рівних. А особливого смаку її перемозі додав той факт, що на шляху до фіналу вона здолала одразу двох «нейтральних» опоненток – із Білорусі та Росії. Після впевнених перемог над Ванесою Каладзінською та Наталією Малишевою Марія у фіналі здолала титуловану грецьку борчиню Марію Преволаракі з рахунком 2:1.
Про ціну цього «золота», сльози радості та силу характеру дівчини з Бахмута, яка змусила Європу аплодувати Україні, Марія Єфремова розповіла Коротко про.
Я повинна знищувати «нейтральних» на килимі
– Маріє, на шляху до фіналу ви здолали суперниць із Росії та Білорусі – Наталію Малишеву та Ванесу Каладзінську. Ці перемоги для вас особливо приємні?
– Звісно, бо через таких, як вони, я залишилася без дому.
– Ви родом із Бахмута – міста, якого через варварство ворога вже немає. Коли доводиться боротися з росіянками, потрібен вам додатковий настрій?
– У мене особливі емоції, бо, як я вже сказала раніше, через них залишилася без дому, змушена була переїхати до іншого міста та почати нове життя з нуля. Коли я налаштовуюся на бій, я кажу собі, що зараз повинна знищити їх на килимі – за те, що вони зробили з моєю домівкою. І такі змагання з «нейтральними» спортсменами я присвячую Донеччині та Бахмуту.
– У фіналі вам протистояла грецька борчиня Марія Преволаракі. Що можете сказати про неї? Чи була вона найскладнішою суперницею на цих змаганнях для вас?
– Вона була сильною та досвідченішою, але сказати, що найскладнішою – ні.
– Складно було налаштуватися на фінал, з емоційно-психологічної точки зору?
– Ні, не складно. Я просто знала, що це місце моє і я повинна виграти – заради себе, сім’ї та країни.
– Це «золото» чемпіонату Європи для вас є дебютною нагородою на дорослому рівні. Це додає йому особливого значення та цінності?
– Мені лише 19 років, ніхто в цій ваговій категорії з України не брав «золото» дуже довгий час, тому для мене ця золота медаль має велике значення.
– Цей ЧЄ видався для України дуже успішним. Маємо багато медалей та лідерство у загальному заліку. Завдяки чому у такі важкі часи українська боротьба не просто виживає, а є найсильнішою в Європі?
– Ми незламні, працюємо в складних умовах, підтримуємо та допомагаємо одне одному. Завдяки ЗСУ ми маємо змогу тренуватися та готуватися до змагань.
Тато – перший тренер
– З чого для вас свого часу почалася боротьба? Можете пригадати, як прийшли до неї?
– З того, що мій батько – мій тренер. Після дитсадка ми з мамою йшли до батька на тренування, я бачила, як займаються діти, як тренує мій батько. І з дитинства у мене з’явилася любов до боротьби.
– Чим цей вид спорту вас зачепив?
– Тим, що тут виховується характер.
– А далеко вам було їздити чи ходити на тренування, коли ви були дитиною?
– Ходила я пішки, хвилин 15–20. Ми жили майже в центрі, де й знаходився зал.
– В який момент ви зрозуміли, що боротьба для вас – це справа вашого життя?
– Після перших моїх виграних змагань.
– Що для вас перемога – це про медаль чи про відчуття?
– Це про те, що я недарма поклала все своє життя на те, щоб дійти до своєї мети.
– Про що ви думаєте за хвилину до виходу на килим?
– Повний спокій у голові, жодного шуму, тільки я, килим і суперник.
– Що вплинуло на вас як спортсменку найбільше: перемоги чи поразки?
– Поразки. Перемоги – це добре, звісно, але без поразок не буде куди рости та розвиватися.
– Ви перемагаєте своїх суперниць силою і характером чи стратегією і точністю дій?
– Характером і стратегією. Якби була без характеру, не бачила б сенсу займатися боротьбою.
Золоту медаль із чемпіонату Європи Марію попросила привезти її дворічна сестра. Фото: інстаграм Марія Єфремова
Найкращий відпочинок – наодинці з чаєм та смаколиками
– У вас в інстаграмі є цікаві фотосесії в офіційно-діловому стилі. Як часто експериментуєте в одязі? І які стилі вам до вподоби?
– Я не дуже люблю експериментувати і дуже рідко можу так одягнутися, бо віддаю перевагу спортивному стилю. Так зручніше. Діловий – це скоріше пробна зміна іміджу, завжди ж хочеться випробувати щось новеньке.
– Чи є у вас улюблені бренди?
– Люблю Nike та Puma, а якщо не зі спортивного, то мені загалом все одно.
– Сподобався вам досвід фотосесії? Хотіли б ще?
– Так, звісно, бо це прикольно і несподіваний досвід для себе.
– Чи є у вас улюблена страва? І взагалі, що любите в плані їжі?
– Я дуже люблю борщ із пампушкою та салом, це, напевно, найулюбленіша страва, яку я їла б щодня. В їжі я не вибаглива, люблю все. Їм з апетитом, скажімо так. Але потім стає дуже сумно, коли стаєш на ваги і доводиться «зганяти» вагу.
– Як ви любите проводити вільний від спорту час?
– Найкращий відпочинок – побути наодинці вдома в ліжку з чашечкою чаю та улюбленими смаколиками.
Привезу медаль сестричці, нехай вона буде щаслива
– Чи є у вас захоплення, крім спорту?
– Поїхати на риболовлю з татом, побути на природі зі своїми думками на свіжому повітрі.
– У вас не так давно народилася молодша сестричка. Як ця подія вплинула на вас? Як змінила?
– Я на неї чекала 17 років, для мене вона майже як моя рідна дитина. Вона додала мені ще більше бажання займатися боротьбою та виборювати нагороди. Я була зараз на змаганнях, і коли розмовляла за день до початку своєї боротьби з мамою та сестрою, я у неї запитала: «Сестричко, що ти хочеш, щоб я тобі привезла?». Вона мені каже: «Медальку… золоту». І в цей момент мене перемкнуло, я зрозуміла, що я – хоч і отримаю травму – але привезу їй золоту медаль, щоб вона була щаслива. А коли щаслива вона, то і я.