Фото: ФБ Oleh Plotnytskyi
28-річний Олег Плотницький – одна з найяскравіших зірок українського волейболу. Він ще раз довів це, нещодавно ставши у складі італійської «Перуджі» переможцем Клубного чемпіонату світу. А вже у 2026 році з’явилася інформація про те, що Олег може відновити виступи за українську збірну, з якої пішов у 2025-му. Спортсмен не каже прямо, що повернеться, але й не виключає такого варіанту розвитку подій.
Про перемогу на КЧС, повернення до збірної та плани на майбутнє Олег Плотницький розповів в інтерв’ю Коротко про.
Є ще мандраж перед матчами – значить, не все ще виграв
– Олеже, зовсім нещодавно ви вже втретє у складі «Перуджі» перемогли на Клубному чемпіонаті світу. Що означає для вас це досягнення?
– По-перше, те, що ми – найсильніший клуб світу, а по-друге – що працюємо у правильному напрямку.
– Як для вас загалом склався 2025 рік? Що в ньому вдалося, а що – ні?
– Хороший рік, у якому, як завжди, були і перемоги, і поразки. Але я вважаю рік досить вдалим: ми привезли додому кубок Ліги чемпіонів – трофей, якого не вистачало в колекції нашого клубу.
– У чому секрет успіху «Перуджі»? Що робить вашу команду не просто сильною, а стабільною?
– Робота, робота, робота, сильний тренерський штаб, топові гравці та наші вболівальники.
– У вас за плечима неймовірна кількість перемог та досягнень. Але що мотивує вас так наполегливо працювати й далі?
– Є ще мандраж перед матчами – значить, не все ще виграв чи зіграв.
– Однією з найбільш обговорюваних подій у спортивних медіа у 2025 році було ваше рішення завершити виступи у збірній. Важко дався цей крок?
– Зовсім не легко. Багато часу та сил було витрачено для наближення нашої команди до світових грандів.
– Складні стосунки з керівництвом Федерації – це головна причина такого рішення?
– Ні, це не головна причина, тому що не може бути важким те, чого немає, не існує.
– Чи є шанс одного разу знову побачити вас на майданчику у формі збірної України?
– Як бачите, вже пишуть на різних сайтах, що є така ймовірність, час покаже.
– В одному зі своїх коментарів ви говорили про те, що бачите себе в ролі кандидата на посаду президента Федерації волейболу України. Чому так? І з якими ідеями йшли б у спортивні функціонери?
– Є бажання та бачення того, що наш волейбол може бути в рази кращим. Я реально дивлюся на цю перспективу серйозно і намагаюся отримувати знання, інформацію про те, що і як можна робити та розвивати. Насамперед це дитячий волейбол та наші дитячі тренери. Пошук можливостей для підвищення їхньої кваліфікації та фінансової підтримки. Потім – умови для збірних команд. Якщо хочемо боротися за медалі, значить, претендуємо називатися однією з топових збірних, а отже, навколо збірної все має бути теж на хорошому рівні.
– Які цілі ставите перед собою на 2026 рік?
– Поїхати з сином (Святославу Плотницькому 5 років. – Авт.) на нічну риболовлю – найважливіша мета.
У скарбничці Плотницького вже є всі трофеї світового рівня. Фото: інстаграм Олега Плотницького
Рівень відповідальності робив моє життя простішим
– Коли ви зрозуміли, що волейбол – це не просто дитяче захоплення, а справа життя?
– Мені здається, у мене не було стадії дитячого захоплення. У 6 років як пішов на перше тренування, так і затягнуло. Це в крові, я думаю, інших варіантів не було.
– З вашим кар’єрним зростанням зростала і важливість поєдинків. Чи відбивалося це якось на вашому морально-психологічному стані? Рівень відповідальності робив ваше життя простішим чи складнішим?
– Мені здається, що як після перемог у ключові моменти, так і після дій, які призводили до поразки, я ставав тільки сильнішим у морально-психологічному плані. Звичайно, були поразки, які сприймалися та переживалися важче, але це було дуже давно. Я думаю, що до якогось моменту рівень відповідальності робив моє життя простішим. Я не відмовлявся від відповідальності, мені це подобалося, а в дорослому віці вона взагалі перестала якось впливати.
– Ви кажете, у вас досі є хвилювання перед важливим матчем. Що допомагає тримати ці емоції під контролем?
– Хвилювання є перед кожним матчем, іноді навіть за день до гри. Допомагає сон – трохи заспокоїтися, а потім уже бац – і гра починається. Потрібно вже не хвилюватися, а грати. Бути впевненим у собі і знати: якщо ти старанно та якісно готувався, то чому має щось піти не так?
– Волейбол – дуже динамічна гра. Чи може бути таке, що надмірна емоційність у якомусь моменті може врешті-решт зашкодити результату?
– Так, звичайно. З досвідом розумієш, що навіть занадто радісні емоції після виграного очка чи сету не завжди добре позначаються на подальшому результаті. Тому іноді потрібно навчитися себе стримувати, не збивати свій темп, дихання і залишати цю енергію на потім.
– Які риси характеру сформував у вас волейбол?
– Напевно, лідерські якості, комунікабельність та відповідальність.
– Яка різниця між волейболом в Україні та в інших країнах Європи?
– Якщо порівнювати з топовими чемпіонатами, то різниця колосальна… Це і швидкість, і сила, і техніка, і швидкість мислення. Якщо порівнювати з середніми за рівнем чемпіонатами, то вони кращі і за швидкістю, і за технікою у більшості випадків.
– Як війна в Україні відбилася на волейболі? У якій точці свого розвитку зараз перебуває цей вид спорту?
-100% відкотився досить відчутно назад, але добре, що в країні є чемпіонати як професійних клубів, так і дитячі, тому далеко не все втрачено.
Сучасний волейбол – швидкісне та видовищне дійство. Фото: ФБ Oleh Plotnytskyi
Борщик із салом та часником
– Який ви поза волейболом?
– Та, напевно, такий самий, яким ви бачите мене на майданчику. Можливо, навіть поза майданчиком я складніший. Це краще у моєї дружини запитати.
– Чим любите займатися у вільний від спорту час?
– Риболовля, пляжний волейбол, сон.
– Що для вас є ідеальним відпочинком?
– Намет, риболовля, багаття. Але зараз якщо це навіть просто насниться, то вже вважається, що був.
– Ви вже чимало часу провели в Італії. Чи встигли за цей час стати там «своїм»?
– Емм… думаю, що ні. Ще до кінця не звик до них, до їхнього менталітету.
– Чи є щось спільне в українців та італійців?
– Напевно, ні. Якби було, то вже був би як свій.
– Яка кухня вам до душі? Чи є улюблена страва?
– Українська, звичайно! Борщик із салом та часником!
– Чим вам приглянулася риболовля?
– Тим, що там тиша і спокій. Можна отримувати задоволення просто від процесу, навіть якщо риба не клювала.
– Якими трофеями можете похвалитися у цій справі?
– Щука 95 см на 4 кг. Зараз став ловити «мирну» рибу (найчастіше коропа), тому що на риболовлю завжди їду разом із сином – це більш «сидячий» варіант риболовлі.
– Про що мрієте?
Найкращий відпочинок для Олега – це риболовля. Фото: інстаграм Олега Плотницького
– Раніше завжди мріяв про те, щоб Україна була представлена на Олімпіаді у волейболі, а зараз – тільки про перемогу та мир у нашій країні.