Сьогодні на головному Майдані міста Києва відбулася мирна акція на підтримку родин, які втратили зв’язок зі своїми близькими, які вважаються безвісти зниклими в селі Кринки Херсонської області.
Під час акції «Лівий берег. Безвісти зниклі. Біль рідних…» люди тримали в руках прапори бригад морської піхоти, світлини бійців та плакати, виступали матері, дружини, сестри зниклих безвісти, а також було організовано підписання петиції до уряду про активізацію пошукових операцій.
Організаторка акції пані Наталя розповіла кореспонденту АрміяInform, що на жаль, багато людей не знає, що таке Кринки, де вони знаходяться і які події відбувалися там упродовж 2023 — 2024 років.
— Це наша перша мирна акція — об’єднаних Кринками і наша мета — нести розголос про населений пункт Кринки Херсонської області. Бо там в період з 2023 року до сьогодні багато безвісті зниклих.
Ми хочемо, щоб всі, хто ухвалює рішення подумали, як звідти їх забрати — живих чи мертвих, щоб і наші рідні там побачили чи відчули, що їх не покинули, про них не забули. Тисячі рідних чекають. Я зверталася і звертаюся сьогодні до всіх, щоб нам допомогли, щоб нас підтримали, щоб нас почули, щоб нас зрозуміли.
На сьогоднішній момент, на жаль, ніякої інформації стосовно полону хлопців, які зникли в Кринках, немає. Ніхто не підтверджує, що вони знаходяться там в полоні.
Учасники акції поділилися своїми історіями та розповіли про проблеми.
Костя з Полтави, 11 років:
— Я тут з мамою шукаю мого тата, хочу щоб усі інші дослухались до нас і почали шукати наших рідних. Мій тато військовий, з початком війни він пішов у військо. Він зник безвісті на Куп’янському напрямку 1,5 року чи 9 місяців тому, точно я не пам’ятаю…
— Було б добре, якби у нас була база фотографій хлопців, які лікуються. Нехай навіть під номерками вони будуть там. 10-55, наприклад. Жінка побачила — це мій. Телефонує, куди потрібно, на гарячу лінію, і каже: так і так, під таким номером мій чоловік, він в лікарні. Я так розумію, що він без пам’яті. Нехай навіть їй доведеться приїхати в Київ, надати всю інформацію про себе — хто така, звідки? І тільки тоді їй дадуть адресу лікарні. Повірте мені, ця дружина збереться, приїде, надасть всі документи і знайде свою кохану людину. Це полегшить роботу для багатьох. Я не можу зрозуміти, чому так не зроблено досі? — поділилася думками учасниця акції з Боярки, що на Київщині.
Ще одна проблема — це ідентифікація тіл. Своєю історією поділилася мати загиблого військовослужбовця:
— Мій син загинув 3 жовтня минулого року, а тіло до цього часу мені не віддали. У перший день він встав і пішов воювати. Він заробив шість орденів, «Золотого Хреста». Він нічого не боявся, ішов на пролом. Його та ще двох побратимів оточили 40 орків. Їх били прикладами. Він каже до них — «п…и, ми вас не боїмося. Я знаю, що ви мене зараз вб’єте. Я не підніму руки, не здамся. Але на моє місце прийде інший. Ви нашу Україну не зламаєте». Він діставав гранату, щоб підірвати себе і ще когось із ворогів, та в цей момент його розстріляли з автомату. Це мені розповідав командир підрозділу і медсестра, які приїжджали до мене. На гарячій лінії мені сказали, що 10 листопада минулого року тіло мого синочка було доправлено до Києва. Але я до сьогодні не можу нічого більше дізнатися. Це моя дитина, він пішов героєм, не ховався по кущах…
Учасники акції, яких зібралося кілька сотень, сподіваються на більш активні дії щодо пошуку та повернення зниклих безвісти.
Під час акції «Лівий берег. Безвісти зниклі. Біль рідних…» на Майдані Незалежності працювали представники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Вони спілкувалися з людьми, фіксували інформацію про їх зниклих безвісти рідних.
Фото Віталія Павленка
Євген Букет
Кореспондент АрміяInform