Військовослужбовцю Артему 41 рік. Його позивний «Ворон». Служить в одному з батальйонів 129 бригади Сил ТрО.
Як це зустріти справжнє кохання на війні? Наскільки є правдивим все, що кажуть про штабних офіцерів? Наскільки гаряче зараз на ділянці, де стоїть батальйон? Про це він розповів нашим кореспондентам.
На Херсонському напрямку, ми, як кажуть, «понюхали пороху»
— Раніше до війська я не мав ніякого відношення, окрім того, що навчався у Криворіжському коледжі цивільної авіації, де була військова кафедра. Там отримав первинне офіцерське звання молодшого лейтенанта, спеціальність «радіотехнік»…. До широкомасштабного вторгнення був менеджером середньої ланки, займався постачанням, працювали з великими підприємствами Кривого Рогу, — розповідає Артем.
Фото: Наталії Кравчук / АрміяInform
Каже, що 24 лютого 2022 року одразу пішов до ТЦК та СП:
— Простояв кілька днів у неймовірних чергах і 26 лютого мене зарахували до складу одного з батальйонів 129 бригади командиром стрілецького взводу. На Херсонському напрямку, ми, як то кажуть, «понюхали пороху», були на самому «нулі». Наші позиції були під Великою Костромкою. Мій взвод вийшов без втрат, чим дуже пишаюсь.
А ще на Херсонщині «Ворон» зустрів кохання свого життя.
— Олена з Кривого Рогу, приїхала з волонтерською допомогою до нас в підрозділ. Я з першого погляду зрозумів, що вона моя людина. За тиждень ми одружились. Зараз Олена живе з моєю мамою Тетяною Василівною, піклується про неї. Разом чекають на мене з перемогою, — каже військовий.
Він згадує, що з 2022 року його батальйон виконував задачі на Запорізькому, Авдіївському напрямках, біля північного кордону:
— Зараз вже майже дев’ять місяців тримаємо оборону на Донеччині, тут дуже гаряче, постійно відбиваємо штурми, витримуємо щоденні обстріли КАБ-ами, РСЗВ. Втомились неймовірно, але тримаємось.
Артем впевнений, що їм пощастило, адже їхній батальйон очолює молодий, але дуже професійний та вмотивований командир.
— Завдяки йому врятовано багато життів. Інколи думаю, чи спить він взагалі, бо постійно на ногах. Він створив потужну команду офіцерів, які розуміють, що від їхніх рішень залежить життя людей, — ділиться «Ворон».
Моє ставлення до людей дуже змінилось, я радикально почистив своє оточення
Про свої обов’язки офіцер розповідає так:
— Є стереотип, що всі штабні сидять, в «носі колупаються» та нагороди собі роздають. В мене жодної нагороди немає. З цим живу, нормально себе почуваю. Я оперативний черговий, це вимагає знань всієї обстановки на нашій ділянці, проводжу аналіз даних розвідки, взаємодіємо з суміжними підрозділами, плануємо оборонні та наступальні дії, логістику.
Фото: Наталії Кравчук / АрміяInform
Артем впевнений, що з їхнім комбатом відсидітись тихенько не вийде.
— Працюємо 24/7. Тим більше, що у нас одна з найбільших ділянок фронту на цьому напрямку. Постійні штурми, ворожі дрони, КАБи. Відбивали штурми, які починались рано-вранці, а закінчувались вночі. Ротами кацапи йшли на нас. Велика вдячність та шана нашій піхоті на нулі, вони захищають Батьківщину як леви, — зазначає воїн.
І ділиться мрією:
— Мрію, щоб у нашому підрозділі був свій HIMARS. Щоб натискати кнопку та відправляти «подарунки». Я б, як піаніст, відправляв би постріли ворогам від душі. А ще б Bradley, для евакуації хлопців. MaxxPro дуже потрібні. Маю велику надію, що так і буде завдяки нашим союзникам з усього світу.
Військовий каже, що в армії він став більш дисциплінованим.
— Також я більше почав поважати прості речі, легше переношу побутові незручності. Моє ставлення до людей дуже змінилось, радикально почистив оточення. Всі знайомі та родичі, особливо за «поребриком» показали себе, хто чого вартий. Їх вже не врятувати, вони отруєні імперіалізмом, величчю. А головне, я зрозумів, справжні чоловіки — тут, поряд, зі зброєю у руках.
Віталій Солоний
Наталія Кравчук
Фотокореспондент