Серед військовослужбовців Полтавського районного ТЦК та СП є воїн з позивним «Отаман». Отримав це псевдо не лише за козацькі вуса та кремезну статуру — і справді був отаманом Свистунівського козацького куреня.
Його історію розповіли в ОК «Північ».
Нині 56-річний Олександр Бойко — військовослужбовець Восьмого відділу Полтавського районного ТЦК та СП — Машівського Полтавського районного ТЦК та СП.
«Я швидко привів до ладу справи, зібрався та 1 березня прийшов у ТЦК, де мобілізувався до ЗСУ. Хоча не дуже хотіли брати, бо 53 роки, болячок вистачає: гіпертонія, цукровий діабет, вага 140 кг. Щоранку роками мушу випити жменю таблеток. Та все одно ж треба захищати Батьківщину — хто, як не ми? А не думав про складнощі, треба — та й пішов», — розповідає сержант Олександр Бойко.
За декілька днів до відділу приїхали представники окремого зведеного штурмового загону «Одін» і Олександру Бойку запропонували долучитися до його лав. Погодився. Сформований підрозділ відправили на злагодження у навчальний центр на Чернігівщині.
Згодом взвод направили для виконання бойових завдань на Сумщину поруч з російським кордоном. Їх задачею було утримувати позиції, запобігаючи можливому проникненню ДРГ противника. Обстріли траплялися, але безпосередніх бойових дій вести в той період не доводилося, зазначає сержант.
З надлишком цей «спокій» був компенсований потім – на околицях Лиману, в Серебрянському лісництві.
«Перший штурм наш був якраз на Великдень. Отримали наказ штурмувати позицію, яку зайняли росіяни. Заходили лісом декілька кілометрів. Несли тільки БК та воду — їжі не брали. Розраховували на 4-5 хвилин бою, а він тривав понад 20. Їх було близько 80, а нас 27. Та ми все одно відбили те, що мали», — розповідає сержант.
За два тижні по тому Олександр отримав контузію та поранення. Після декількох місяців лікування та реабілітації Олександр повернувся до Восьмого відділу Полтавського районного ТЦК та СП в Машівку.
Стан здоров’я вимагає постійного лікування, тож періодично доводиться повертатися в госпіталь, зізнається воїн. Поки що не розглядає можливість звільнення з лав ЗСУ, бо бачить, що цивільні чоловіки не поспішають ставати до захисту країни.
«Не хочуть чоловіки йти сюди, захищати свої сім’ї — матерів, дітей, жінок. Вони навпаки за своїх жінок ховаються. Не знаю, як у них совісті вистачає! Я так не можу», — говорить «Отаман».
Серед його обов’язків зараз, окрім охорони, є й оповіщення громадян. Доводиться багато спілкуватися з військовозобов’язаними, перевіряти документи, виписувати повістки на уточнення даних чи проходження ВЛК.
Найскладніше, відзначає сержант, — це коли люди не розуміють, що таке військовий обов’язок. Починають скандалити, ображати, принижувати. Часто питають, чому сам не воює.
«Настільки в душі образливо, що я і за себе, і за них воював, проливав кров, а вони мало того, що ховаються, так ще й незадоволені. Та ідіть самі повоюйте, ми своє вже відвоювали. Якщо ти любиш свою родину, своїх дітей, ти маєш іти їх захищати. Невже людям не доходить, що вони вже нічого не зможуть зробити, коли сюди дійде ворог?», — каже сержант.
АрміяInform нагадує про можливість скористатися агрегатором вакансій у ЗСУ та рекрутинговими центрами.