Романтичний рух в Україні співпав із зародженням української самосвідомості та відіграв важливу роль у культурному відродженні України. Україна увійшла в дев’ятнадцяте століття як застійна, культурно неадекватна провінція імперської росії. Столітній відтік мізків до метрополії та денаціоналізація її дворянства були руйнівними для української культури. Західні ідеї романтичного націоналізму, особливо Гердера, надихнули на переосмислення історичного минулого України, підштовхнули освічену еліту до національного самоствердження. Саме культурно-історичну спадщину Київської Русі, славні часи Козацької Січі та Гетьманщини взяли за основу українські письменники періоду романтизму. Історична наука була невід’ємною частиною національного руху, як і етнографічні дослідження. Видавалися численні збірники історичних та фольклорних матеріалів.
Перший центр українського романтизму
Харківський університет став першим ідейним центром українського романтизму. Серед найвидатніших членів та ідеологів Харківського гуртка були:
- Ізмаїл Срезневський (1812-1889),
- Амвросій Метлинський (1814-1870)
- Микола Костомаров.
Своєю науковою, поетичною та мовною діяльністю вони прагнули сприяти національному пробудженню України. У своїх філософських дискусіях з питань національного розвитку України вони спиралися на ідеології німецького ідеалізму та романтизму, що сприяло захопленню гуртківців етнографічними та історичними дослідженнями. Срезневський та інші члени гуртка ретельно збирали та вивчали українську народну поезію, яка, на їхню думку, відображала сутність національного духу. Метлинський і Костомаров роздумували над міфологічними та символічними вимірами фольклору, які, на їхню думку, відображали саму душу народу. Іншою важливою сферою зацікавлень гуртка було історичне минуле України та його відображення в унікальному українському фольклорному жанрі — думі. Поряд з історичними та етнографічними дослідженнями члени гуртка створювали літературні твори народною українською мовою, які друкували як окремими збірками, так і в російських періодичних виданнях. До харківської групи належали також Олександр Корсун, Михайло Петренко, Опанас Шпигоцький та Яків Щоголів.
Романтична течія Західної України
У Західній Україні романтичну течію представляла львівська група «Руська трійця». Її члени, поети:
- Маркіян Шашкевич (1811-1843),
- Іван Вагилевич (1811-1866),
- Яків Головацький (1814-1888), стали виразниками національного пробудження в Галичині.
У 1836 році вони видали альманах «Русалка Дністровая».
Для українських романтиків актуальним було мовне питання. Освічені верстви населення Східної України були фактично двомовними. Але якщо російська мова була визнана офіційною мовою імперії і використовувалася в офіційних та мистецьких цілях, то українська вважалася мовою селянства та української садиби. Вона вважалася придатною лише для низьких, комічних жанрів. Для України важливо було не лише розвивати мову літературного вираження, а й довести її естетичну цінність і придатність до використання в різних жанрах.
Другий центр українського романтизму
У середині 1840-х років роль другого центру романтичного руху перебрав на себе Київський університет. Його перший ректор, видатний етнограф Михайло Максимович (1804-1873) сприяв розвитку досліджень в галузі українознавства. Він упорядкував кілька збірок українських пісень і видав їх у 1827, 1834 та 1849 роках. Ці збірки мали не лише неминущу наукову цінність, але й великий вплив на український романтичний рух.