>
19 жовтня 30-річний боєць 88 окремого десантно-штурмового батальйону 35 окремої бригади морської піхоти ім.контрадмірала Михайла Остроградського Анатолій Гурзу загинув внаслідок артилерійського обстрілу з боку росіян. Сьогодні тіло бійця привезли до рідного дому, аби поховати тут, в селі Коханівка. Про це повідомила Ананьївська міська територіальна громада
На церемонію прощання прийшло дуже багато молоді.
Невимовної туги були сповнені сині очі брата загиблого. Він стояв неподалік, заклякнувши від болю і не зводив погляду своїх блакитних очей з труни з тілом.
Суворий і стриманий батько Анатолія закляк на плечі у свого брата. І беззвучно здригалися плечі від німих ридань. Він теж служить, боронить Україну. А ще в цій родині служить його зять, чоловік доньки. А ще — племінник. Юний хлопчина, він теж приїхав на прощання з Анатолієм, аби востаннє провести Героя…
Сім місяців тому Анатолій бачився востаннє з батьками. Відтоді — недовгі телефонні розмови з матір’ю, яку звично заспокоював: “Яка різниця, де я! Я не голодний! …Мамо, якщо усі по хатах ховатимуться, то що це буде?..”
Зі страшним розпачем мати обіймала труну, ніжно гладила її та казала: “Не такою мала бути наша зустріч, не такі столи ми мали готувати… Встань, синочку, краще я замість тебе піду… Проклинаю росіян, геть, усіх, і маленьких… І буду далі проклинати за те, що прийшли й вбили сина…”
Не дожив, не долюбив, не порадів сповна життю Анатолій, так рано і страшно пішов до Вирію… Не став нареченим, чоловіком та батьком. Назавжди 30-річний красень, солдат, воїн, захисник, якому у труну поклали квітку нареченого, а над могилою майорітиме синьо-жовтий стяг.
Над тілом загиблого воїна отець В’ячеслав відправив поховальний чин. Довгу дорогу до кладовища односельці встелили квітами.
На цвинтарі слова співчуття виголосив заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради Віталій Пянтковський. Він висловив батькам бійця шану та вдячність за виховання Героя та закликав присутніх не забувати жертовний подвиг Анатолія, який своє життя поклав на вівтар української свободи.
Тричі на кладовищі пролунав залп салюту — в ім’я слави загиблому, який загинув, захищаючи державу