Фото: інстаграм Рафаель Казбекова
За підсумками 2025 спортивного року 16-річну скелелазку Рафаель Казбекову Національний Олімпійський комітет назвав «найкращою юною спортсменкою України». Торік спортсменці підкорилося чимало вершин: це і «золото» чемпіонату світу серед молоді, і перемога у Кубку Європи у віковій категорії до 17 років у дисципліні «трудність», і підкорення траси складністю 8с, що серед скелелазів є показником топового рівня світового масштабу. Про психологію скелелазіння, шлях до успіху та ставлення до перемог Рафі Казбекова розповіла в інтерв’ю Коротко про.
Нічого не хочу виправляти
– Рафі, вас визнано «найкращою юною спортсменкою року» України. Що для вас означає це досягнення?
– Для мене це велика честь і мотивація рухатися далі. Це визнання моєї праці та відповідальність гідно представляти Україну й не зупинятися на досягнутому.
– Якщо підбивати підсумки 2025 року, то яким був для вас цей рік? Чи все вдалося? Чи всіма виступами задоволені?
– Це був рік росту, викликів і цінного досвіду. Не все виходило ідеально, і не всіма виступами я можу бути повністю задоволена, але кожен старт дав мені уроки та зробив сильнішою. Головне – я відчуваю прогрес і розумію, над чим потрібно працювати далі.
– Якби була можливість щось покращити чи виправити, то що б це було?
– Я ніколи не хотіла б нічого виправляти, тому що кожен старт, яким би він не був, – це ще один крок на шляху до успіху.
– Які завдання ставите перед собою в новому році?
– Хочу розвиватися з кожним стартом, тому що в цьому ніколи не буде межі для досконалості. Також я буду виступати на дорослих змаганнях, тож там буде набагато більше досвіду та уроків.
Кожен старт для дівчини – це новий виклик. Фото: інстаграм Рафаель Казбекова
Не хочу боятися, що не можу щось зробити
– Який тип трас вам подобається більше, а який – менше? І чому?
– У боулдерингу (підкорення цілі висотою у 4-5 метрів без страховки) мені більше подобаються траси на вертикалі, тому що вони у мене дуже добре виходять.
– Які думки виникають у вас у голові в момент, коли організм каже про те, що сил лізти далі вже немає?
– Коли я лізу, я можу думати тільки про те, як хочу зробити наступний рух. Коли я думаю про щось інше, мені це дуже заважає – постійно має бути гранична концентрація.
– Які ваші емоції, коли при проходженні траси щось не вийшло?
– Якщо щось не виходить, я розумію, що щось не так зробила. Після змагань я аналізую і опрацьовую тільки ті уроки, які знадобляться для наступних стартів.
– Раніше ви нам говорили, що просто зірватися – не страшно. Страшно – не показати всього, що можеш. Можете детальніше пояснити?
– Для мене зрив – це частина спорту, цього неможливо уникнути. Набагато страшніше піти зі старту з відчуттям, що ти не ризикнула, не повірила в себе і не показала все, на що здатна. Деякі спортсмени наполегливо тренуються, але не показують свій максимум просто тому, що не можуть повірити в себе. І я не хочу боятися, що не здатна щось зробити.
– Глядачі бачать ваші виступи під час проходження трас, але чого вони не бачать? Що залишається за кадром і стоїть за цими яскравими перемогами?
– Величезна щоденна робота, яку глядачі не бачать: години тренувань, фізична втома, сумніви, біль, падіння і постійна робота над деталями. Є дні, коли нічого не виходить, але саме вони формують характер. Успіх на старті – це лише маленька частина великого шляху, який залишається за кадром.
– Нещодавно ви поділилися з підписниками тим, що пройшли свою першу трасу складністю 8с. Це свідчить про те, що ви спортсменка світового рівня. Що означає для вас це досягнення?
– Для мене 8c – це не просто складність, а підтвердження років праці та віри в процес. Це знак, що я рухаюся правильним шляхом, і водночас мотивація не зупинятися та ставити ще вищі цілі.
– Як довго готувалися до підкорення 8с? Скільки часу зайняло проходження траси?
– Безпосередньо цю трасу вдалося пройти з четвертої спроби, тож сам процес зайняв відносно небагато часу, але вимагав максимальної концентрації та точності.
– Ви проходите траси в залі та на натуральному природному ландшафті. Де вам подобається працювати більше? І що спільного та відмінного у цих типах локацій?
– Мені подобаються обидва формати, але вони дають зовсім різні відчуття. У залі все більш контрольовано: чіткі рухи, структура, можливість цілеспрямовано працювати над формою та технікою. Це ідеальне місце для прогресу та підготовки до стартів. Натуральний рельєф – це про свободу, читання скелі та постійну адаптацію. Тут більше невизначеності, дрібних нюансів і роботи з головою. Спільне між ними – концентрація, техніка та боротьба до останнього руху.
– На вашу думку, скелелазіння в Україні як вид спорту достатньо розвинене? На якому рівні у нас цей вид спорту знаходиться, порівняно з іншими країнами?
– У нас є багато талановитих спортсменів, є зали, змагання. Але порівняно з деякими провідними країнами нам ще не вистачає інфраструктури, підтримки та доступу до високого рівня трас на скелях. Проте ми стрімко рухаємося вперед, і це надихає!
– Що потрібно для популяризації цього виду спорту в Україні?
– Потрібен комплексний підхід. По-перше, розвиток інфраструктури: більше сучасних залів, доступних секцій для дітей і підлітків, регулярні змагання в різних регіонах. Це дає можливість людям спробувати цей вид спорту і залишитися в ньому. По-друге, підтримка спортсменів і тренерів – фінансова, організаційна та інформаційна. Коли є приклади успішних українських атлетів на міжнародній арені, це надихає молодь. По-третє, медійність: активна присутність у соцмережах, трансляції змагань, історії спортсменів. Людям важливо бачити, що скелелазіння – це сучасно, цікаво та доступно.
Без повної концентрації на змагання краще не виходити. Фото: інстаграм Рафаель Казбекова
Люблю щодня відчувати прогрес
– Чи є у світі такі скелі, де ви ще не були, але мрієте опинитися?
– Осп у Словенії на “трудність” та Magic Wood у Швейцарії на боулдеринг.
– Ви раніше говорили, що вмієте грати на піаніно. Де цьому навчилися? Які емоції та відчуття дарує вам це заняття?
– Я дуже люблю музику і закінчила музичну школу в Дніпрі після 8-го класу. Грати на піаніно – це як проходити трасу на змаганнях, тому що у мене має бути 100% концентрація. Ось чому музика допомагає мені в скелелазінні.
– Яка ви за характером?
– Я цілеспрямована, відповідальна, емоційно глибока та чутлива, амбіційна, креативна.
– Скелелази – це перфекціоністи?
– Якщо ти перфекціоніст у спорті, тобі буде дуже складно, оскільки багато чого на змаганнях може піти не так, як ти планував, і це тебе розіб’є.
– Що вас мотивує?
– Моє власне бажання ставати кращою, ніж я була вчора. Я люблю відчувати прогрес – у тренуваннях, у техніці, у силі, у дисципліні. А ще я по-справжньому люблю цей спорт. Я отримую задоволення від самого процесу.
– Про що мрієте?
– Повністю реалізувати себе у спорті та виступити на Олімпійських іграх, показати свій справжній рівень. Також я хочу продовжувати розвиватися і надихати інших.