Незважаючи на трагічну історію боротьби з нацистами, величезний внесок у спільну перемогу над ними Харків не увійшов до списку «Міст-героїв», на відміну від деяких українських міст – Києва, Севастополя, Керчі та Одеси. Чому так сталося і що вплинуло на ухвалення такого рішення у «верхах»? Для відповіді на це непросте питання важливо заглибитись в історію війни та ролі Харкова у ній разом з редакцією сайту MyKharkov.info.
Швидке захоплення
Захоплення міста німцям вдалося здійснити порівняно малою кров’ю — основні війська Південно-Західного фронту РСЧА були знищені або взяті в полон у величезному казані під Києвом, тому тримати оборону випало невеликій групі військ. Незважаючи на такі умови, місто було якісно підготовлене до оборони, навіть за умов повного оточення. Але катастрофічне становище фронтів призвело до виведення більшої частини військ у резерв для оборони Москви, у результаті основну увагу було приділено не захисту міста, а евакуації підприємств у внутрішні області.
Скориставшись ситуацією, що склалася — розтягнутістю військ, їх малою чисельністю і недосвідченістю — німецька 6-а армія зосередилася в ударний кулак, прорвала оборону радянських військ на декількох напрямках і до 24-го жовтня повністю захопила місто.
Армійське керівництво СРСР виявляло своє невдоволення легкістю, з якою було здане настільки важливе місто, адже навіть за нестачі особового складу Харків був відмінно підготовлений до оборони, як на далеких рубежах, так і безпосередньо в межах міста. Також на підсумки битви вплинули випадки дезертирства через необстріляність особового складу.
Харківська катастрофа
Розпочатий у травні 1942-го наступ з Барвінківського плацдарму, спочатку успішний, незабаром перетворився на катастрофічну поразку, що призвела до величезних втрат у живій силі та техніці. Лише полонених червоноармійців було за різними оцінками від 80 до 250 тисяч. Харківська катастрофа зіграла роль карткового будиночка – поразка під Барвінковим, по суті, знищила весь Південний та Південно-Західний фронт, внаслідок чого німці, практично не зустрічаючи опору, рушили до Сталінграда і на Кавказ, попутно взявши Ростов-на-Дону.
Пізніше, у лютому 1943, вже після Сталінграду, Червона армія знов ненадовго захопить Харків. Але війська Манштейна знов займуть місто. Харків тоді отримав славу «проклятого міста» для Червоної армії. Остаточно вигнати німців вдалося лише після Курської битви, у серпні 1943 року.
Причини рішення
Перша причина, хоч і парадоксальна, – жорстокість боїв. В іншій ситуації важкі битви вказували б на виняткове значення міста, тільки він постійно переходив з рук в руки, та й пляма на репутації керівництва Червоної армії у вигляді «Харківської катастрофи» перенеслась не на винних генералів, а на місто. Якщо кожне із «міст-героїв» тримався до останнього, був один раз зданий і один раз звільнений, то Харків неодноразово переходив з рук в руки, до того ж, не завжди в завзятих боях.
Друга причина, за даними окремих істориків, полягає в інертності населення. Харків’яни не завжди охоче йшли на будівництво оборонних рубежів, багато солдатів, які обороняли місто, дезертували, а деякі жителі активно співпрацювали з окупантами. Більше того, харківське підпілля було, але за активністю його складно зіставити з, наприклад, київським, хоча слобожанські партизани та диверсанти мають свої приводи для гордості. Загалом стає ясно, що Харків вирішили обійти стороною за сукупністю причин, що не зовсім справедливо.
Дізнатись більше про події, що вирували в Харкові і навколо нього, можна у детальній статті від MyKharkov.info. Ви дізнаєтесь, яке значення мало місто перед війною, чому саме за нього точились такі бої і що сталося тут під час окупації. Втім, всі ми знаємо що Харків — дійсно місто-герой, яке вистояло вже у наші часи, втримавши навалу сучасних російських окупантів.